Ячмінь звичайний — однорічна рослина висотою 30-60 см, у культурних сортів — до 90 см з листям до 30 см завдовжки і 2-3 см шириною. Утворює колос довжиною близько 10 см. Кожен колосок — одноцвіт, плід — зернівка. Стрижень колоса складається з члеників, які мають в горі виступи, на яких сидять колоски. На кожному виступі стрижня є три колоски.
Корнева система мичкувата. Зерно проростає зародковими корінцями, яких буває від 4 до 7. Сходи ячменю сизувато-зелені. Стебло порожнє, заввишки 50—140 сантиметрів, з 5—7 вузлами. Листки значно ширші ніж у пшениці. Язичок короткий, без зубчиків. Вушка досить великі, охоплюють соломину і заходять одно за одне. За вушками і язичками ячмінь на початку вегетації легко відрізнити від пшениці та вівса.
Квітки ячменю двостатеві. Ячмінь звичайний самозапильна рослина. Цвітіння відбувається перед колосінням. У спекотну погоду ячмінь цвіте після колосіння, тому можливе перехресне запилення. Зерно ячменю зростається з квітковими лусками або голе, досить широке і стиснуте від спинки.
Поширення і екологія[ред. • ред. код]
Дикий ячмінь звичайний зростає від Північної Африки до Тибету.
Ячмінь належить до найдавніших культурних рослин. Як і пшениця, він був окультурений в епоху неолітичної революції на Близькому Сході понад 10 тис. років тому. Дикий ячмінь (Hordeum vulgare) поширений на широкому просторі від острова Крит та Північної Африки на заході до Тибетських гір на сході. В Палестині його вживали в їжу не пізніше ніж 17 тис. років тому. Найдавніші зразки культурного ячменю знайдені в Сирії і відносяться до однієї з найдавніших неолітичних культур докерамічного періоду. Він виявлений також в найдавніших єгипетських гробницях.
В Європі ячмінь поширився з Малої Азії в IV—III тисячоліттях до н. е.. У країнах Америки ячмінь порівняно нова культура, яку завезли переселенці з Європи в XVI—XVIII століттях.
Озимий ячмінь більш молода культура, ніж ярий ячмінь (приблизно на 2000 років). Зараз у багатьох країнах відзначається перехід до вирощування озимого ячменю. Практично повністю на осінню сівбу перейшли Румунія та Болгарія, більше половини площ в Німеччини та Франції, багато озимого ячменю сіють в Угорщині та Польщі. В світовому рослинництві на озимий ячмінь припадає близько 10 % площ.
Ячмінь звичайний в культурі[ред. • ред. код]
Вегетаційний період, в залежності від сорту, становить 60-110 днів. В обробленні ячмінь менш вибагливий, ніж інші злаки. Насіння ячменю можуть проростати при температурі +1° С — +3° C, а визрівати при +18° C. Скоростиглі сорти вирощуються далеко на півночі і високо в горах (до 4500 м).
Хімічний склад зерна[ред. • ред. код]
Зрілі зерна містять до 15.8 % білків, 76 % вуглеводів, 3-5 % жирів, 9.6 % клітковини, ферменти, вітаміни групи В, D, Е, А.
Внутрішньовидові таксони[ред. • ред. код]
Дворядний та шестирядний ячмінь
Виділяють деякі підвиди, наприклад:
Дві широко поширені культурні різновиди ячменю звичайного — дворядний ячмінь, родом з Передньої Азії, і шестирядний ячмінь з Східної Азії. У обох різновидів колоски сидять по три з двох сторін колосового стрижня, утворюючи шість поздовжніх рядів уздовж колоса. Однак у дворядного ячменю, як і у дикого ячменю, лише два з шести поруч сидячих колосків запліднені, з них і розвиваються зернівки, чотири інших — безплідні і скорочені до колоскових лусок, тому на колосі дозріває два ряди зернівок і помітні чотири ряди лусочок — по два ряди з двох сторін колоса. У шестирядного ячменю всі сусідніх колосків запліднені і стиглий колос має шість рядів зернівок.
| 
-->
