Постулати,  важливі  для  педагогічного  самовдосконалення.  

Хороший  учитель  уміє:

• Пристосовуватися  до  природи  своїх  вихованців,  а  не  пристосовувати  їх  до  себе; 
  

• Полегшувати,  а  не  ускладнювати  дітям  їхню  непросту  внутрішню  роботу  із самовдосконалення,  духовного  становлення;  допомагати  душі,  що  лише  розпочинає  свій життєвий  шлях,  жити  власними  силами;

• Виявляти  терплячість  і  спостережливість,  сповідувати  тезу:  „Чекай  і  спостерігай!  Не поспішай.  Не  підстьобуй  процес  визрівання.  Поважай  природу  і  бери  її  до  уваги”;

• Забувати   про  себе  як  наставника,  розпорядника,  „хазяїна”,  який  приписує, регламентує,  контролює  й  оцінює;  сам  учиться  у  природи,  життя,  вихованців;

• Не  вимірювати  своїми  „дорослими”  мірками  дітей,  а  намагатися  поставити  себе  на  їхнє  місце,  базуючись  на  знанні  об’єктивних  законів  психічного  розвитку;

• Віддавати  перевагу  не  одній  універсальній  програмі  розвитку,  а  використовувати індивідуальні  програми,  відповідні  особливостям  кожного;

• Не  обирати  за  дитину  вид  діяльності,  міру  її  складності,  стиль  виконання;  вправляти  в умінні  віддавати  перевагу,  здійснювати  вибори,  приймати  самостійні  рішення;

• Не  вимагати,  не  наполягати,  не  говорити:  „Ти  зобов’язаний  це  зробити!”,  а запрошувати  до  активності.  Його  роль  полягає  в  тому,  щоб  дитина  сама  сказала:  „Я буду  цим  займатися”;

• Сповідувати  рухливість  як  умову  повноцінного  розвитку  особистості,  дозволяти  дітям вільно  пересуватися,  обирати  зручне  місце,   позу,  місце  дій;

• Не  переривати  творчого  процесу,  не  втручатися  в  нього,  трепетно  ставитися  до різноманітних  виявів  внутрішнього  життя  вихованця;

• Своїми  діями  не  карати,  не  зловживати  схваленням:  очікування  нагороди  продукує напружені  зусилля  відповідати  чиїмсь  вимогам;  найкращою  винагородою  для  вихованця має  бути  його  власне  просування  по  шляху  розвитку;

• Визнавати  власні  помилки  і  незнання,  тим  самим  показуючи  дітям,  що  не  слід боятися  помилок,  соромитися  свого  незнання;  особистісне  самовдосконалення починається  з  уміння  визнати  свої  вразливі  місця;

• Забезпечувати  дітям  спокійне  середовище,  яке  допомагає  їм  зосередитися,  почуватися затишно  і  спокійно;  уникати  надмірно  голосних  звернень,  окриків,  менторської тональності;  турбуватися  про  гігієну  нервової  системи  вихованців;

• Стежити  за  своїм  психічним  станом,  його  впливом  на  ефективність  виховного процесу;  враховувати  його,  в  разі  потреби  коригувати,  регулювати;  усвідомлювати,  що повтор  негативних  станів  веде  до  закріплення  відповідних  рис  характеру;

• Експериментувати,  варіювати,  сумніватися,  бути  в  пошуку,  самовдосконалюватися, досліджувати,  не  заспокоюватися  на  досягнутому,  розвивати  в  собі  педагогічну рефлексію.