В історії нашого багатостраждального народу чимало скорботних дат, спогад про які пронизує сердце гострим болем. Одна з них - 26 квітня 1986 року, коли над квітучим Поліссям здійнявся в нічне небо зловісний вогонь радіаційного вибуху. Проте Чорнобиль і досі є незагоєною раною.

Чорних дат у людства є немало.

Кожна з них — це міна під прогрес.

Найстрашніше, що усіх спікало, —

Вибух на Чорнобильській АЕС.

26 квітня... В ніч забуття

Йде страшне створіння — атомне дитя.

Суть його безкровна, і зіниць нема,

І уста безкровні, і душа німа.

14 грудня в Україні відзначається День вшанування учасників ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС (більш відомий, як День ліквідатора), який був офіційно введений Президентом України в 2006 році.

В пам'яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам'яті — неможливо.Це сумний день, у який кожен з нас вкотре з великою вдячністю згадує тих, хто загинув у смертельному двобої під час аварії на Чорнобильській атомній станції.

Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що зна­ходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атом­ній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1970 році. У 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

Тієї мирної весняної української ночі на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О 1 год. 23 хв. 40 с, коли всі спали безтурботним сном, спалахнув четвертий реактор Чорнобильської атомної станції.

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежники з охорони Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володими­ром Правиком.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум'я шугали

Не до подвигів і не до звершень:

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли,

Залишались іскрами на тверді.

Тільки жити в нас бунтує спрага

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип'ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум'я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

Сьогодні згадаємо тих перших які кинулися у вогонь, у небезпеку, які собою затулили усіх нас.це Віктор Кібенок, Володимир Правик, Микола Титенок, володимир тищура, Микола Ващук, василь Ігнатенко…Усі вони молоді, вродливі, мужні. Вічна пам’ять їм, низький уклін усім покійним від усього людства.навічно залишились герої-пожежники на новому підмосковному Митинському цвинтарі. Скромні плити з червоними зірками будут нагадувати нам і майбутнім поколінням їх імена. Вічна слава героям!

Лейтенанти, хлопці непохитні

Молоде, вогненне покоління

Ви. Як пам’ять у тривожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

Сівачі. Поліщуки від роду

Ви з вогнем навічно подружили

 В сонце ткану днину і негоду

Той вогонь перепинить зуміли.

Лейтенанти-мужність і звитяга

Від землі ви набирали сили

Ще далеко десь до саркофага

Та вогонь життям ви зупинили.

Першим важко. Ви ж були найперші

Із вогню та в полум’я блукали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Тільки жити-в нас бунтує спрага

Та продовжить пісню родовода

А лишилась вірності присяга-

Батьківщинію матері. Народу.

Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації, були ще живими, журналісти запитували в них: «У вас була можливість поверну­тися? Ви могли відступити?».

Так, у цій ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони — воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертель­ну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

Вічна пам’ять і слава вам,наші рятівники, низький уклін від урятованого народу.

Ми повинні бути співчутливими до горя людського, завжди пам’ятати про подвиг пожежних, щоб у потрібну хвилину стати на захист свого народу, бути гідними. Чесними, сміливими, любити і берегти рідну землю.

В пам’ятінашого народу назавжди залишиться імена героїв-захисників… як багато горя,воно б’є у наше серце, в нашу свідомість. Страшне чорнобильське лихо і досі продовжується, збираючи все нові і нові жертви.

Пролітають роки… для людей цей край став мертвим, але природа і далі продовжує своє життя.вона мовчки страждає за помилки людей.

Радіація встигла наробити багато лиха не лише теперішньому поколінню, але й прийдешньому.

Чорнобиль-незаживаюча рана на тілі нашої землі. Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому тут немає життя. В цій місцевості пустують безлюдні будинки.

Горе впало не тілька на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 млн. осіб. Змертвіло багато водойм, непридатною для вживання стала в ниїх вода. Нині вУкраїні склалася важка демографічна ситуація. Смертність населення перевищує народжуваність. Збільшується кількість психічних і онкологічних захворювань.настав час усій громадськості бити на сполох, рятувати своє майбутнє, майбутнє нації!

Земле наша, матінко-годувальнице, прости нам, твоїм нерозумним дітям, що заподіяли тобі така чорне лихо. Сліпі ми були й затуркані, тому й не знали, що хтось могутній і недалекоглядний вкладає грізну і підступну силу й недолугі руки. А ті-не втримали, не справилися. І хмари та вітри рознесли отруту на поля, на ліси, на води.

Потерпілі — це не лише люди, які безпосередньо зазнали горя, але й ми з вами. Бо Чорнобиль, більшою чи меншою мірою, торкнувся кожного з нас. Адже якби не аварія, то не було б настільки скалічених доль і стільки хвороб. А якби не люди, які пожертвували собою, щоб ліквідувати наслідки аварії, то не було б і всіх нас. Ми, українці, повинні пам’ятати і шанувати героїв, завдяки яким сьогодні живемо. Чорнобиль був, є і буде, а тому згадувати про нього потрібно не лише раз на рік, а робити це постійно. Бо, що б там не було, але ми всі маємо пряме відношення до трагедії. І відлуння Чорнобильських дзвонів буде чути ще не одне покоління.

Чорнобильська катастрофа набула планетарного масштабу і створила на значній території України радіаційну ситуацію, яка і сьогодні продовжує негативно впливати на здоров`я людей і довкілля.
     Минають роки, але вічна пам’ять та шана до тих, хто брав участь у ліквідації Чорнобильського лиха та його наслідків, живе у наших серцях. До збудованих стел і меморіалів на честь героїв та жертв Чорнобиля приходять люди, щоб згадати події тих жахливих днів, своїх друзів, з ким пліч-о-пліч долали наслідки трагедії.
     Чорнобиль – це гіркий урок не тільки нам, українцям, а й усьому людству. Недооцінювати цей урок, не допомагати потерпілим – непростимий злочин і тяжкий гріх. Спільними зусиллями ми повинні зробити все можливе для того, щоб сповна віддячити їм за мужність, стійкість, терпіння, наполегливість у подоланні труднощів, що випали на їхню долю. Разом ми маємо унеможливити подібне в майбутньому.
     Вічна пам’ять жертвам небаченої техногенної катастрофи! Слава ліквідаторам її наслідків!
     Хай нас усіх надихає і об’єднує віра у те, що Україна подолає наслідки катастрофи, забезпечить своїм громадянам щасливе життя під мирним небом, стане могутньою державою і займе своє почесне місце у спільноті європейських народів!

Ми низько схиляємо голови перед ними і з особливим почуттям їх вшановуєм! Велика Вам подяка і низький доземний уклін! Нехай будуть вдячні та уважні люди до Вас, щодня, щохвилини, завжди!